0:00 Червень 2025 року. Польща підраховує голоси президентських виборів. Консерватор- 51%, ліберал- 49%. Різниця 2%. Країна розколота навпіл. Варшава, вулиці повні людей. Одні святкують, інші в шоці. Польща розділилась на два табори. І кожен табір представляє різну країну, говорить про різну країну, уявляє собі успіх по-різному. Це країна, яка показала найкращі результати серед всіх посткомуністичних держав. ВВП зріс у 2 по рази за 20 років. Членство в НАТО, членство в Європейському Союзі, демократія. То чому вона по суті розколюється сама в собі? Подивіться на цю електоральну карту. Захід голосує за ліберала, схід за консерватора. Чітка
0:47 лінія розподілу. І хочемо сказати, що немає нічого поганого, що є ліберальні сили, є демократичні сили, але рівень протистояння і рівень позиції щодо політики в самій державі дуже розділений, розірваний і консенсусу навіть не проглядається. А загалом ця лінія, здається, виглядає знайома, чи не так? Це точно повторює кордони, які зникли більше століття тому. Пруський захід проти московського сходу, різні цивілізації, різні ментальності. Минуле, яке не хоче відпускати. Ба більше, праві в Польщі різні є отакі хардкорні, е, надзвичайно праві, а є доволі правоцентричні сили, які готові
1:34 домовлятися, просувати свої бачення, але разом з тим погоджуватися, що багато чого в них може бути спільно з іншими політичними силами. І от саме, коли ми говоримо про той електорат, який колись був під Московською імперією, то він воліє голосувати за, ну, таких правих, знаєте, які або вони, або ніхто. Але найцікавіше не результати свіжого другого туру, а що сталося в першому. Радикальні правиці 21% голосів. Молодь масово голосує за крайні сили, відкидаючи весь політичний мейнстрім. Менсон- 15%, Браун- 6%, Імена, які ще вчора були маргінальними, сьогодні за них голосує кожний п'ятий поляк. Що вони такого обіцяють, чого не дають традиційні партії? 53% поляків
2:20 кажуть: "Життя стало гіршим, хоча офіційна статистика показує зростання, інфляція, нерівність, міграція молоді." Цифри кажуть одне, а люди відчувають зовсім інше. Маємо ситуацію, коли маємо економічне диво, яке не робить людей щасливими. Демократія, яка породжує радикалізм, успіх, який веде до розколу. Як це сталося і головне, чому? Щоб зрозуміти, що відбувається сьогодні, треба, звісно, повертатися. До початку будемо це робити нерозтягнуто, надзвичайно цікаво і справді по ділу. Ідемо до часів, коли все тільки починалося, коли Польща мріяла стати тим, чим вона є зараз. Всім привіт. Мене звуть Валентин Краснопьоров. Я засновник просвітницької ініціативи, останній капіталіст. Ма маємо дуже класну
3:07 пропозицію. На монобазі є чудові скіни для ваших карток. От такі класні. Ви можете обрати для себе, якщо підтримуєте нашу ініціативу. Всі реквізити в посиланнях до цього відео. І звісно дякуємо всім, хто нас дивиться, вподобає, коментить, розповсюджує і загалом залишається з нами. Поїхали. Осінь 1989 року. Берлінська стіна падає по всій Східній Європі. Руйнуються комуністичні режими. Московщина відступає. Польща- серед перших, хто виривається до свободи. Але революція - це тільки початок. Справжні випробування. Що робити далі? Січень 1990 року. Варшава. Молодий економіст
3:52 Лешик Бальцарович представляє свій план. Шокова терапія- каже він. Звільнення цін, приватизація, відкриття кордонів, все одночасно, все радикально. Якщо раніше уряд міг продувати якийсь колектив, як у нас в 90-х роках любили говорити: "Давайте збережемо колективи". Тобто по суті ми говорили про дотаційні підприємства, які нічого не можуть на міжнародних ринках, то Больцерович каже: "Друзі, колективі нові он сформуються на ефективних ринкових заводах, а от дотувати ми нікого не будемо". Чому така радикальність? Інші країни боялись шоку. Україна взагалі та інший посткомуністичний тягнули цими реформами аж за 2000 роки. намагалися зберегти старе. Результат застій та половинчатість. Бальцерович обирає іншу стратегію. Перші кроки- больові.
4:40 Безробіття зростає до 20%. Підприємства закриваються, люди втрачають роботу. Зарплати падають, ціни зростають. Шок для всього суспільства. Але посеред руїн щось нове. Приватні магазини, малий бізнес, конкуренція замість монополії. Значні інвестиції заходу і розвиток нових заводів. нові спеціальності, нові можливості. Те, що здавалося катастрофою, виявляється народженням нового. У чому була різниця? Чому Польщі вдалося те, що не вдалося іншим? Три фактори, які ідеально збіглися і створили унікальну можливість. Освідчена робоча сила, спадок комунізму, який раптом став перевагою. Інженери, техніки, кваліфіковані робітники, європейська якість за азійськими цінами.
5:26 Розташування в самому центрі Європи. 500 км до Берліна, 300 до Відня. 24 години автотранспортом до будь-якого європейського ринку. Логістична мрія. Західна робоча етика, католицизм, який почав модернізовуватися, індивідуалізм, а не колективізм. Польща завжди дивилась на Захід. Тепер вона мала шанс до нього доєднатися. Німецький бізнес розуміє це першим. Початок 1990-х фабрики переносяться через кордон. З Дортмунд на Вроцлав, з Мюнхена у Краків, Volkswagen, BMW, Siemens. Польща стає складальним центром Європи. Формула працює: німецькі технології плюс польські робочі руки дорівнює прибуток. Для німців дешевше, для поляків робота і гарні зарплати.
6:11 5400 німецьких компаній, 360 000 робочих місць. Всі виграють. Успіх породжує успіх. За німцями приходять інші французи, італійці, американці. І активно формується ій національний польський капітал. Кожна нова фабрика - це сотні, а то й тисячі робочих місць. Кожне робоче місце - це купівельна спроможність. З'являється те, чого не було за комунізму. Внутрішній ринок, люди починають отримувати гроші, хочуть споживати. Відкриваються магазини, ресторани, розвивається сфера послуг, економіка диверсифікується. Травень 2004 року Польща вступає до Європейського Союзу не просто політичне рішення, економічна революція. Відкриваються ринки, припливають інвестиції, але найголовніше ще більше ресурсів та
6:59 грошей. Когортні фонди, інфраструктурні програми, аграрні субсидії. 200 млрд євро за 20 років найбільший трансфер багатства в історії Європи. Ніколи раніше багата частина світу не інвестувала так масштабно в більш бідну. Саме тому сьогодні на правах реклами ми хочемо провести вам стратегічну сесію і розповісти про S1 RID. Інструмент, що дає змогу інвестувати в житлову нерухомість з невеликим чеком ходу. Розберемо плюси і мінуси. І плюси у нас такі. Це дохідна житлова нерухомість, яка збудована спеціально під здачу в оренду. Бізнес-модель build. Далі. Reid дає можливість інвестувати з низьким чеком входу. S1 Reid - продукт забудовника Standart One, який відомий експертністю на ринку. Є два фонди, у
7:46 які можна інвестувати з S1 в ДНХ. Вже збудований будинок біля метро. Дохідність 8,2 річних у доларі. Та S1 Оболонь готовий на 65%. Прогнозована дохідність 10% річних доларах. Отже, це непогана дохідність. В будь-який момент ви можете продати свою частку забудовнику вихід з інвестиції 2-3 години. доволі висока ліквідність. Орендна житлова нерухомість в Києві завжди популярна, високий попит. S1реї - це офіційно зареєстрований рейд, відповідно пройшов перевірку в контролюючих органах, таких як Нацкомісія з цінних паперів, державний контроль. Сертифікати фонду можна накопичувати і згодом обяти їх на квартиру. Це унікальна пропозиція. Ну, наче з плюсами розібралися. Що ж по мінусах? Давайте будемо розбирати. Сам
8:32 Ріт, на відміну від забудовника, відносно невий і лише нещодавно на ринку. Новий проєкт РАІ - це власність частки, а не повністю об'єкту. Комусь це може не підходити, що ви не одноосібний власник. Об'єкти в Києві. Мусимо враховувати військові ризики. S1 Оболонь готовий на 65% ще будується. Так, від цього є додаткова премія у рості капіталізації до 20%, але це ризик будівництва одного з фондів. Формат інвестування в Ріти досить новий і може бути важким для розуміння широкому загалу. Складність для новачків. Ми підрахували всі плюси та мінуси, які змогли побачити. Чи цікавить цей варіант для інвестування? Так, цікавить. Чи підійде він вам, вирішуйте лише ви. Ми хотіли вам показати таку можливість. Хочете більше деталей, переходьте за посиланням в описі. І пам'ятайте, до інвестування потрібно ставитися
9:18 відповідально і виважено. І, звісно, диверсифікуйте свої активи. Результат вражаючий. Нові дороги, модернізовані заводи, швидкісний інтернет, прекрасна інфраструктура. Країна перетворюється на очах за одне покоління. 2007 рік до влади приходить Дональд Туск. Молодий, амбітний, проєвропейський. Польща поверталася до Європи, - каже він. І це, дорогі глядачі, були непорожні слова. Варшава стає важливим гравцем Туск на самітах Великої двадцятки. Польська дипломатія в центрі європейських рішень. Країна, яка 20 років тому не існувала на карті світу, тепер формує цю карту. А потім приходять випробування. 2008 рік. Світова фінансова криза, банки падають, економіки руйнуються. Lemon Brothers,
10:05 AIG, колапс за колапсом. Вся Європа йде в рецесію. Німеччина -5%, Великобританія -4%, Італія -5%. Всі, окрім однієї. Польща - єдина країна ЄС, яка зберігає зростання + 1,6% в 2009 році, коли весь світ падав, Польща продовжувала зростання. Як це взагалі було можливо? Flexible Exchange rate злоти і девальвується. Експорт дешевшеє, великий внутрішній ринок. 38 млн споживачів, невелика залежність від токсичних фінансових продуктів. Але найголовніше модель, яка працювала. Німецькі технології плюс, знову-таки польські робочі кваліфіковані руки плюс європейські гроші дорівнює стійке
10:50 зростання. Коли Німеччина падала, Польща підхоплювала її виробництво. Коли ЄС переживав, він інвестував у Польщу. І світ помічає польський успіх. Financial Times. Європейський тигр економіст. Найуспішніша трансформація посткомуністичного світу. Польща- зірка Східної Європи. 2004 рік. Польща вступає до ЄС. І тисячі поляків отримують нові можливості. Можна поїхати до Лондона, працювати в Берліні, заробляти європейські зарплати. Кордони відкриваються і поляки їдуть. Причина проста. сантехніку у Варшаві, 2000 злотих, сантехніку у Лондоні 2000 фунтів. При курсі 4 до Вибір очевидний. Перша хвиля - робітники, будівельники, слюсари, водії. За ними середній клас: вчителі, медсестри, бухгалтери, а потім
11:38 ще далі: лікарі, інженери, програмісти, ті, на кого держава витратила найбільше. 5ть років університету, стипендії, часто безоплатна освіта, а працювати вони їдуть в інші країни. Польща навчила своїх громадян бути європейцями. Дала їм світу амбіції, стандарти, і вони стали європейцями, тільки не в Польщі. Результат видно на карті: Східні воєводства порожнюють, школи закриваються, нема дітей, лікарі скорочуються, нема пацієнтів, залишаються пенсіонери. А тим часом економіка потребує людей. Фабрики розширюються, заводи будуються. Рішення приходить зі сходу. Українці, білоруси, молдовани. 2 млн нових мігрантів. Поляки їдуть вгору по економічній драбині. Мігранти приходять заповнювати порожнечу. Здавалось би, ідеально, але є
12:24 нюанс. Поляки, які їдуть - це інвестиції. 20 років освіти - культурний капітал. Мігранти, які приходять - це робоча сила. Заміщення нерівноцінне. Економічне зростання сповільнюється з 4% до одного. Іноземні інвестиції теж падають. Щось змінюється у польській формулі. А тим часом у Варшаві скандали підслуховування. В ресторанах плітки говорять про громадян. як про електорат цинічно зверхньо. Люди чують ці записи і розуміють, еліта їх зневажає. Довіра до системи підривається, а без довіри демократія не працює. За цифрами зростання ховається інша реальність. Варшава процвітає, Краків модернізується, але східна Польща відстає. Польща А- IT-парки, стартапи, європейський стиль життя. Польща-б
13:11 закриті фабрики, безробіття і забуття. Дві країни під одним прапором. Економічні відмінності породжують культурні. Варшава ліберальна, світська, космополітична. Схід- традиційний, релігійний, консервативний. Різні цінності, різні мрії. У Польщі Б церква залишається центром життя. Радіо Марія об'єднує мільйони. Консервативні цінності проти лібералізму. Традиція проти модерності. До 2014 року Тускові стає очевидно. Стара модель вичерпується, підтримка падає, скандали множаться. І тоді Туск приймає рішення. залишає посаду прем'єра, їде до Брюселя президентом Європейської Ради. На піку кризи лідер тікає. Це більше, ніж персональне рішення. Це символ вичерпання всієї моделі. Іліта більше не
13:56 може переконувати: суспільство більше не довіряє. До 2015 року стає ясно: потрібна нова формула, нові обличчя, нові ідеї, нова відповідь на виклики. Жовтнь 2015 року, парламентські вибори. Платформа Туз програє. 37 проти 25% закон і справедливість перемагає. Польща обирає іншу дорогу. Але яку саме? І чи зможе новий уряд вирішити проблеми старого уряду або тільки створить нові проблеми? З таких глобальних змін починається інфляція, зростання цін на продукти і падіння гривні, відтік капіталу з країни. Більшість людей просто спостерігають за цим. Але і ті, хто починає рахувати, аналізувати, інвестувати і зберігати та накопичувати. Саме тому ми створили навчання основи інвестування від школи останнього капіталіста. Ми не обіцяємо заробити в рази тут і зараз на скачках чи на тих
14:43 самих ІТєф. Ми показуємо логіку, яка ухвалюється при економічних рішеннях. Є реальні інструменти в Україні та за кордоном. І підходи теж є, які працюють. Як не втратити, а зберегти і примножити навіть у часи, коли весь світ трусить. Бо інвестування - це не про азарт, це про контроль і передбачуваність. Навчання побудоване не тільки на теоретичних термінах, але й на практичних ситуаціях та розборах, інтерактивних домашніх завданнях. В кінці навчання подарунок від школи та сертифікат, як доказ ваших знань. Саме для глядачів останнього капіталіста ми підготували спеціальну пропозицію. Залишивши заявку на безкоштовну консультацію за посиланням під цим відео та обравши актуальне навчання, ви отримаєте знижку 15% на другий курс, присвячений штучному інтелекту. Ми віримо, що сьогодні важливо не лише мати
15:29 знання, але й розуміти, як автоматизовувати рутинні процеси, економити свій час і використовувати сучасні інструменти для реального посилення особистої ефективності. Жовтень 2015 року. Ярослав Качинський знову при владі. Вісі років у опозиції 8 років спостережень за помилками Туска. Тепер він знає, що запропонувати. Ну, він так думає. Польсь в руїні. Польща в руїнах. Головний слоган кампанії. Еміграція, нерівність, корупція еліт. Проблеми реальні. Рішення популістські. 500 злотих на кожну дитину. Зниження пенсійного віку до 60-65 років. Безкоштовні ліки для пенсіонерів. Підвищення мінімальної заробітної плати. Експерти попереджають про ціну. Квітень
16:15 2016 року запускається програма 500+. 500 злотих щомісячно на кожну дитину. Без перевірки доходів, без бюрократії. Просто гроші. Миттєвий ефект. Вартість програми 40 млрд злотих на рік. 2% всього ВВП. Для порівняння, освіта отримує 5%, охорона здоров'я 4,5%. 500+ тільки початок. Зниження пенсійного віку з 67 до 65-60 років. 13-та пенсія. Безкоштовні ліки для пенсіонерів. Мінімальна заробітна плата знову-таки зростає. Все, що обіцяли, то починали виконувати. Кожна група отримує подарунки. 2015 рік- 1750 злотів. 2018, 2250 злотих, 2020- 2600 злотих, 2023-
17:01 3490 злотих. Ось так зростає мінімальна заробітна плата. Рейтинг ПІС стрибає миттєво з 37 до 45% сім'ї з дітьми підтримують владу, особливо у Польщі. Б. Зновутаки, економісти попереджали про ризики. Бюджетний дефіцит зростає, борг від того накопичується. Але голоси вже забезпечені. Хто там буде дивитися, що буде далі? Державний борг від того, звісно, зростає. 2015 рік, 51% ВВП. 2020- 57% ВВП майбутнє закладається. В 2017 році прем'єр Моровецький представляє стратегію відповідальний розвиток. Офіційна назва п'ять пасток польської економіки. Єдина системна спроба аналізу. пастка середнього
17:46 доходу, пастка низької інноваційності, демографічна пастка, пастка дисбалансу капіталу, пастка слабких інститутів. Загалом ці п'ять викликів для польської економіки це був правильний діагноз. Диво даємося, як теперішні праві вміють робити діагноз, як ті, хто найбільше гарлапає, як це вирішити, абсолютно не підходячи до системних речей, беруть гору в цих політичних інститутах. партіях і починають пропонувати просто жахливі пропозиції, як це змінити. Дональд Фредовичу приклад маємо замість інновацій державне втручання, замість реформ популістські програми, замість структурних змін косметичні заходи.
18:32 Симптоми лікують, причини ігнорують. Загалом Морвецький обіцяє реіндустріалізацію. Створення національних чемпіонів. Орлен поглинає лотос. Держава скуповує активи. ПКН ОРLН стає мегакорпорацією: нафта, газ, електроенергія і медіа. Держава контролює 49,9х акцій, але фактично 100% рішень. 2020 рік. Орлен купує польська прес-120 регіональних газет за державні кошти під виглядом бізнес-інвестиції. Монополізація інформації, яка може бути. Орлан знижує ціни палива перед виборами за рахунок прибутків компанії. Збитки покриває держбюджет. Економіка служить політиці. Паралельно атака на суди. Нові призначення, дисциплінарна палата.
19:18 Незалежність суддів підривається. Брюссель стурбований. Брюсель блокує фонди. Порушення верховенства права. 60 млрд євро заморожена. Артикл 7. Процедура санкцій. Піс говорить про суверенітет, але втрачає фінансування. Бюджет ричить без європейських грошей. Популізм стає все дорожчим. 2020 рік. Ковід-19. Нові соціальні програми, допомога бізнесу, доплата медикам. Дефіцит зростає через кризу. 2021-22 роки інфляція вибухає з 3х до 17%. Соціальні виплати знецінюються. Популізм починає пожирати сам себе. Національний банк підвищує ставки з 0,1 до 6,75%. Кредити дорощують, економіка
20:04 гальмується. Рейтинг ПІС падає. 2020- 45% підтримки. 2023 35% підтримки. Інфляція з'їдає популярність. Полякам набридли експерименти. І ось в 21-му році Туск повертається з Брюсселя у польську політику. Обіцяє відновити демократію, але ті самі обличчя і ті самі гасла. Піс обіцяє нові соціальні програми 800 + замість 500+. Туск обіцяє скасувати судову реформу популізм проти ностальгії. Ніхто не говорить про структурні реформи, про підвищення продуктивності, про інноваційну економіку, про демографічну кризу. 23-й рік: вибори, рекордна явка: 74%. Піс отримує найбільше голосів, 35,4%, але коаліції не вистачає. Туск
20:50 збирає більшість, 53,7%. Грудень 23-й рік. Туск знову прем'єр. Польща повертається. Його слова повертається до чого? До 2014 року, до проблем, які досі не вирішені. Отже, Дональд Туск знову прем'єр-міністр, третій раз за 15 років. Отже, що ми маємо? Мільйони поляків голосували за зміни: за відновлення демократії, за європейські цінності, за інше майбутнє, за розвиток загалом, за зміну системних проблем, їх вирішення. Але що вони отримали? Туск обіцяв 100 конкретних рішень за 100 днів, включаючи аборти, одностатеві союзи, судові реформи, депулятизацію медіа, боротьба з корупцією. Через рік реалізовано 1500. Проблема також була те, що багато
21:36 обіцянок, е, мали дуже протилежні політичні погляди. Ті ж самі центристи чи правоцентристи, які теж були частиною коаліції опозиційної до ПІС, не могли підтримати ряд змін з боку там крайнього рішення по абортах чи про одностатевих шлюбах. Те саме Лівій, а особливо крайній Лівії, їм було важко дивитися на якісь ринкові реформи і таке інше. Отже, проблема була коаліція. Платформа Туз плюс третій шлях плюс лівиця. Третій шлях консервативний. ПСЛ партія сільських виборців блокує ліберальні реформи. Липень 2024 голосування по абортах коаліційний партнер ПСЛ голосує проти. Разом з Піс. Ліберальна реформа провалюється. Туск розводить руками.
22:22 Одностатеві союзи. Ще одна обіцянка з програми заблокована тим самим ПСЛ. Немає більшості - пояснює Тузка. Не питання підтримки чи не підтримки, питання довіри. Навіщо обіцяти неможливо. Навіть серед прихильників одне розчарування. Президент Дуда блокує законопроєкти. Туск знав, це ще до виборів, але обіцяв швидкі зміни. Реальність виявилась жорстокішою за гасла. А що з економікою? Туск в 2015 році казав: 500+ неможливо профінансувати. 2024 рік. Програма зберігається. Більше того, вона розширюється. Активний батько. Нова програма Туз. Допомога для батьків у декреті. Підвищення зарплат держслужбовцям на 20%. 20 млрд злотих нових витрат. Стара програма ПІС- 40 млрд. Нові програми Туз- 20 млрд. Разом 60 млрд злотих на рік. Звідки гроші?
23:09 Результат передбачуваний. Дефіцит бюджету у 6,4% ВВП. Найвищий в історії Польщі. Більший ніж за часів ПІС. Державний борг продовжує рости. 2024- 55% ВВП. 25-й, 58% ВП, 26-65% ВВП. Майбутнє закладається далі. Туск обіцяв іншу міграційну політику, критикував піс за методи, але реальність аналогічна. Призупинення права на притулок. Виживання західної цивілізації залежить від зупинки неконтрольованої міграції. Це слова Тузска. Та сама риторика, що опіс зміни форми, а не суті. І ми кажемо не конкретно зараз в міграційній політиці, а загалом міграційна політика справді була вже доволі некерованою для Європейського Союзу. і нею треба було займатися, як зараз почали, наприклад, займатися в тій
23:54 ж самій Німеччині. Далі теж нічого не змінюється. Орлен залишається державною мегакорпорацію. Великі інфраструктурні проекти продовжуються. Етатизм під європейським прапором. Популізм із Liberal Face. Прем'єр Туск 68 років. Кандидат у президенти Часковський, 53 роки, мер з 2018 року міністр закордонних справ Сікорський, 61 рік. Де нові обличчя? Туск прем'єр 2007-14 років, президент Євроди 14-19х років і знову прем'єр з 2023 року. 30 років в політиці. Часковський 15 років у топлітиці. Система самовідтворюється. Середній вік топ політиків понад 60. Молодь мігрує, старі еліти керують,
24:40 майбутнє туманне. Рейтинг Тузска, відповідно падає. Лютий 24-го року 41% підтримки. Грудень 24го року 32% підтримки. Медовий місяць закінчився. Поляки розчаровуються в новій владі. Еміграція продовжується. Демографічна криза поглиблюється. Залежність від Німеччини зростає. Інновації відсутні. Структурних змін теж немає. Ренді витрати 1,4% ВВП в ЄС середнє 2,1%. Продуктивність стагнує. Інноваційність 27 місце в Європейському Союзі по суті пасуть задніх. Піс проти Туска, консерватори проти лібералів, популізм проти популізму. Справжньої альтернативи насправді немає. Молоді виборці розчаровуються в мистимних
25:25 партіях. Конфедерація отримує 14%. Радикальні ідеї стають популярнішими. Травень 2025 року, перший тур президентських виборів. Часковський 31%, Навроцький 30%, радикали разом 21%. Мейнстрім втрачає монополію. Це не просто вибори, це діагноз системі, коли кожен п'ятий голосує за радикалів. І проблема, звісно, не в радикалах. Ну, вони, звісно, проблема, але вони наслідок проблем. Знову ми прийшли до того, що почались на початку до виборів, які сталися в Польщі нещодавно, президентських. Червень 2025 року, другий тур. Консерватор проти ліберала, 51 проти 49%. Країна розколота навпіл. І
26:10 Наврозкий перемагає, але це не перемога ідей, це поразка альтернативи, коли вибрати нема з чого. Влада переходить від Піск до Туска, від Туска до нового Піс. Одні популісти замю інших. Система не змінюється. І справа не в тому, чи підтримувати ліберальні ініціативи. Справа в логість. Якщо Туск робить те саме, що є Піс, навіщо він потрібен? Піс принаймні послідовні. Обіцяють популізм, роблять популізм. Туск обіцяє реформи, робить популізм. Гірша версія того самого. Те, що відбулося в Польщі, не є винятком. Це симптом глибшої кризи, яка охопила демократії по всьому світу. Традиційна політична система дає тріщини. Система побудована на замінності влади між лібералами та консерваторами. Раніше це була гра з чіткими правилами. Ліберали приходили з
26:56 соціальними ініціативами, консерваторами з економічними реформами. Кожна сторона виконувала свою роль. Тепер сцена змінилася. Актори досі грають за старим сценарієм. Подивіться на ті ж Сполучені Штати. Дональд Трамп переміг не через свою програму, а тому, що вся система вичерпалася. Байден, Клінтон, ті самі обличчя десятиліттями. Буш, Маккейн, Робні, та сама республіканська еліта. Ті самі рішення для нових проблем. Трамп пропонує хаос, але принаймні це зміна для частини суспільства. Коли система не оновлюється, приходять руйнівники. Не тому, що люди хочуть руйнування, а тому, що не бачать альтернатив. Німеччина. Квітеценція європейської демократії, але навіть там альтернатива набирає силу, особливо у Східній Німеччині. Там, де люди відчувають себе забутими, Англа
27:42 Меркель правила цілих 16 років. Стабільність, передбачуваність, стагнація. А після неї Олаф Шольц, той самий естаблішмент, ті самі підходи. Альтернатива кричить про зміни, радикальні, небезпечні зміни, але люди готові ризикувати, бо статус кво їх не влаштовує. Єдине, що ситуацію врятував Мерц, який був в опалі в своїй партії, є доволі позасистемним наразі від тої системи, яка була раніше, що і, в принципі, дає Німеччині другий шанс. Ми дуже сподіваємося, що вона його не прогавить. Британія. Брексіт - перший сигнал кризи. Британці проголосували проти Європейського Союзу не тому, що вони ізоляціоністи, а тому, що літи не пояснили переваг інтеграції. Давід Кемерон був впевнений в перемозі. Той самий Кемерон, який влаштував
28:29 референдум. Самовпевненість літ обернулася катастрофою. Люди проголосували проти системи, а не за конкретну альтернативу. У чому спільне у всіх цих країнах? Вичерпання традиційного мейнстріму. Соціал-демократи програють популістам, консерватори, радикалом. Центр не тримає. Люди загалом ідуть до крайнощів. Не від любові до екстремізму, а від розчарування в помірності. Післявоєнний демократичний договір зламався. Держава забезпечує зростання. Громадяни підтримують систему. Економіка росте, всі виграють. Але зростання сповільнилося, нерівність зросла, молодь живе гірше за батьків. Договір порушено. Демократія передбачає вибір, але що робити, коли вибору немає? Коли ліберали роблять те саме, що і консерватори, коли опозиція нічим не відрізняється від влади. Люди обирають радикалів не тому,
29:15 що підтримують їхні ідеї, а тому, що хочуть якихось змін радикалів - це крок розпачу. Після 2008 року політика стала технократичною. Немає альтернативи. Мантра еліт. Жорсткість бюджету, ринкові реформи, все науково обґрунтовано. Але люди не живуть в економічних моделях. Вони живуть в реальному світі, де теорії не працюють, де експерти помиляються. Традиційні медіа теж втрачають довіри. Люди йдуть в соціальні мережі, там немає фільтрів, там емоції важливіші за факти. Фейки поширюються швидше за правду, але чому люди вірять фейкам? Тому що офіційна правда їх розчарувала. Коли літи брешуть, люди шукають альтернативи. Освіта стала новою лінією розколу. університету ліберальні робітничі районні консервативні. Диплом визначає політичні погляди. Це небезпечно для
30:02 демократії, коли знання стає привілеєм, а не вігластво протестом проти еліт. Суспільство починає розпадатися. Глобалізація створила переможців і переможених. Міста виграли, села програли, освідчені виграли, робітники програли, молоді виграли старші програли. Політики говорили тільки з переможцями. Переможені мовчали до певного часу, а зараз вони голосують. Польща- мікрокосм цієї глобальної кризи. Тус ікачинські символи вичерпного мейнстріму. Один популіст, інший популіст з європейським обличчям. Справжньої альтернативи немає. Тому молодь голосує за радикалів не тому, що вони екстремісти, а тому, що хочуть справжніх змін. Кароль Нородцький, ідеальний символ кризи, 42-річний історик, колишній боксер, директор інституту національної пам'яті. Жодного
30:47 дня в політиці, але переміг досвідченого Часковського. Чому? Тому що він новий у світі, де досвід став прокляттям, аматор перемагає професіоналам. Хочете ще прикладів? Є і хороші. Подивіться на Румунію. Нікордан, математик з двома золотими медалями олімпіад, свіжий мер Бухареста, що боровся з корупцією. І по суті в першому турі він випереджає всіх професійних політиків, які хотіли боротися з тими радикалами у Румунії. А в другому турі 53,6 десятки проти радикала Сіміона. Дан, адекватна людина, чесна, освідчена, але знову-таки вона позасистемна, не антисистемна, безумовно, це дуже розумна, освідчена людина. І ми сподіваємося, що стосунки з Румунією і у Європи, і України будуть далі дуже хороші. Це така, знаєте, відрада в порівненні з тим, що
31:33 відбувається в Центрально-Східній Європі загалом. Але разом з тим він не старих еліт. І Навротський і ДАН частина глобальної тенденції. Люди втомилися від професійних політиків, хочуть свіже обличчя, нових підходів. Аматори перемагають досвідчених. Це запит суспільства. Легітимний запит. Звісно, Дан адекватніший за Навроцького, але суть однакова. Відкидання старої системи. І давайте будемо чесними, у нас в 19-му році сталася от просто схожа ситуація. Україна і тут проявила, мені здається, е, якусь інноваційність, приклад, який покаже, що буде відбуватися в інших країнах. Як наслідок, Польща повертається до того, з чого почала. 1989 рік. Мрія про захід
32:18 2025 рік. Розчарування в цій мрії. Не тому, що захід поганий, а тому, що шлях до нього вичерпався. Платформа пропонує старий лібералізм, піст старий консерватизм. Обидві партії застрягли в минулому. Популізм проти популізму. Всі хочуть назад. Ніхто не бачить шляху вперед. Коли майбутнє стає туманнішим за минуле, суспільство застергає в часі. Польща- успішна країна, що втратила напрямок. Ми розібрали, як Польща застрягла в внутрішніх суперечностях. Популізм проти популізму і старі еліти проти старих еліт. Але є ще один рівень проблем, зовнішній. Подивіться на цю карту Центральної Європи. Польща знаходиться в геполітичному оточенні. На заході економічно домінуюча Німеччина. На півночі московський, калінградський анклав. На сході підконтрольна МосквіБілорусь. Зовнішні фактори формують внутрішню
33:04 політику. Погляньте на польську економіку. Третина експорту йде до Німеччини. Кожен четвертий злотий від іноземних інвестицій німецький. Понад 300 000 поляків працюють на німецьких заводах у власній країні. Але коли соціологи питають поляків про довіру до сусідів, картина протилежна. Більшість не довіряє Німеччині, вважає німців егоїстичними партнерами. Корінь цієї суперечності у польській історичній пам'яті. Три розділи країни, нацистська окупація, мільйони жертв. Поляки залежать від тих, кому не можуть довіряти. Уявіть собі, відносини між двома дорослими братами. Один заможний і впливовий, другий талановитий, але залежний і молодший постійно доводить, що він не гірший і старший не завжди це помічає. Саме так відчувають себе поляки у відносинах з німцями. Німецькі компанії переходять до Польщі як на периферію. Польські робітники якісні,
33:50 але дешеві. Польські інженери освідчені, але не мають доступу до топ-менеджменту. Успіх приносить незадоволення, а комплекс неповноцінності. Тепер зрозуміло, чому ПІС постійно піднімає питання воєнних репарацій. Офіційна сума більше трильйона доларів. Німеччина відповідає: "Питання закрите договором 1953 року, але справа не в грошах, а в психології". Поляки хочуть, щоб німці визнали: ми не просто торговий партнер, ми жертва, яка заслуговує на повагу. Препарації - це спосіб врівноважити економічну залежність моральним боргом. Політики використовують історію для компенсації сучасних комплексів. Найгірший удар по польській гордості. Північний потік Німеччина будує газопровід прямо з Москвої. Оминаючи Польщу, Варшава втрачає транзитні доходи і контроль над енергопостачанням. Польські політики
34:37 попереджають про московську енергетичну зброю. Німецькі відповідають про суто економічний проєкт. Для поляків це символічне приниження. З нами не рахується. І от вже 24 лютого 2022 року виявляється Польща мала рацію. Московський газ стає інструментом шантажу. Але навіть правота не приносить морального задоволення. Розберемо українське питання глибше. Для Польщі Україна була геополітичною можливістю. Нарешті країна, яка дивиться на Варшаву як на старшого брата. Як Польща дивиться на Німеччину? Польські експерти консультували українські реформи. Польські дипломати лобіювали українські інтереси в ЄС. Варшава мріяла стати Берліном для Східної Європи, отримати особливий статус головного адвоката української інтеграції. Але реальність виявились складніше за мрії. 2022 рік змінює польсько-українські стосунки.
35:24 Україна отримує безпрецедентну підтримку Заходу. Мільярди євро прямої допомоги. Виступи Зеленського у всіх парламентах. Українські дипломати починають працювати з Берліном, з Вашингтоном, з Лондоном напряму. Для Варшави це означає втрату особливого статусу в регіоні. Польська мрія про лідерство у Східній Європі не реалізується так, як бачалось. Геополітичні розрахунки зіштовхуються з реальністю. Але є ще глибша проблема. Неврегульована історична спадщина. 1943-44 роки. Події на Волині. Трагічний епізод польсько-українських відносин. Для однієї сторони це геноцид, для іншої взаємна ворожнеча. Суть не в тому, хто має рацію історичну. Суть в тому, як політики використовують ці травми. Коли потрібно мобілізувати електорат, згадують Волинь. Коли потрібно виправдовувати жорстку позицію, посилаються на історію. Минуле стає
36:10 інструментом сучасної політики. До 2022 року в Польщі працювало 1,5 млн українців. Переважно на будівництвах, у аграрній сфері, в домашньому сервісі поляки звикли до українців, як до дешевої робочої сили. Після лютого 22го року ситуація кардинально змінюється. Приїжджають на заробітчани, обіженці, серед них лікарі, вчителі, а спеціалісти, підприємці. Освідчені українці претендують на білі комірці. З робочої сили українці перетворилися на конкурентів. Статистика показує масштаб трансформації. У польських школах з'явилося 200 000 українських дітей. Це кожна 20-та дитина в польській освітній системі. У лікарнях працюють тисячі українських лікарів з європейськими дипломами. На IT ринку українські програмісти конкурують за ті самі проєкти. Польський середній клас раптом відчуває тиск не від низькокваліфікованих заробітчан, а від
36:57 освідчених професіоналів. Солідарність виштовхується з особистими інтересами. Найгостріше питання: аграрна сфера. Українське зерно заповнює польський ринок. Польські фермери втрачають частину доходів через зростання пропозиції. 2024 рік. Протести блокують 260 головних доріг. ЄС виділяє додаткові субсидії польським аграріям для компенсації, але образа залишається. Нас використовують як транзитну країну і ще й вимагають бути вдячними за це. Навіть союзницькі відносини мають економічні межі. Тепер про третій кут трикутника США. Для Польщі Америка - це страховка від московської агресії, але страховка платна. Польща стає найбільшим покупцем американської зброї в Європі. Танки, літаки, ракетні системи, десятки мільярдів доларів. На польській землі з'являються американські бази. Найбільше
37:43 в Європі після Німеччини. Безпека перетворюється на товар. Розберемо американську логіку відносин з Польщею. Варшава ідеальний союзник, лояльна, але не конкурента. Готова купувати зброю, але не виробляти власну. Боїться Московію, тому залежить від НАТО. Не любить Німеччину, тому шукає альтернативу. Америка дає Польщі відчуття важливості за фінансову і політичну лояльність. Ну от практично васальні відносини в сучасній упаковці. Але Польща не хотіла бути просто американським васалом. Ініціатива Міжмор'я спроба створити власний геополітичний проєкт Союз від Балтики до Чорного моря під польським лідерством. 12 країн Центральної та Східної Європи: Хорватія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія. Ідея: противага німецько-французькому домінуванню ЄС-
38:29 альтернативний центр прийняття рішень у Варшаві. Польська мрія про регіональну гегемонію. Навіть з найближчими сусідами не вдалось зберегти єдність. Вишеградська четвірка у 1990-х символ майбутнього Європи. Чотири країни разом йдуть до НАТО і ЄС спільні позиції координована політика. Але поступово група перетворилася на клуб ображених. Орбман тягне Угорщину до авторитаризму. Фіц блокує підтримку України. Залишилась тільки Чехія адекватним партнером. Та й те, майбутні вибори можуть там багато чого змінити. Замість лідерства Польща отримала ізоляцію серед сусідів. Саміт Міжмор'я 2016 року в Дубровику піковий момент ініціативи. Після цього проект тихо згасає. Країни Балтії орієнтуються на Скандинавію, Румунія і Болгарія шукають прямі зв'язки з Брюселем. Балкани зосереджені на внутрішніх проблемах. Сьогодні ніхто з серйозних
39:15 політиків проміжмор'я і не згадує. Польща залишилась без регіонального проєкту. Амбіції розбилися від небажання інших бути молодшими партнерами. З Брюселом ситуація ще складніша. Є, здає Польщі найбільше грошей в історії європейської інтеграції. Понад 70 млрд євро на с років. Але кожен євро має політичну ціну. Судова реформа, право меншин, свобода медіа. Коли Варшава опирається, фонди заморожуються, а коли підкорюються, отримує наступний транш. Європейська інтеграція, як дресерування Кнутом і Пряником. Москва спостерігає за всіма цими суперечностями і використовує їх, фінансує польських євроскептиків, поширює антинімецьку пропаганду, провокує конфлікту з українцями, організовує штучні потоки мігрантів через Білорусь. Мета - розколоти Західний альянс, показати, що
40:01 Європейська солідарність - це міф і частково це вдається. Найнебезпечніше місце на карті- Совалківський коридор. 65 км між московським Калінградом і білоруським кордоном. Єдиний сухопутний шлях між Польщею і країнами Балтії. Якщо московити перетнуть цей коридор, Литва, Латвая, Естонія відрізані від НАТО. Польща стає передовою лінією захисту всієї Балтії. Калінградський анклав. Мільйон росіян за 200 км від Варшави. Військова база з потужним озброєнням в серці Європи. Біографія перетворює Польщу на заручника московських планів. Подивіться на білоруський кордон. Ілюстрація московської стратегії. Лукашенко організовує потоки мігрантів до польських кордонів. Варшава будує стіну, вводить надзвичайний стан, витрачає мільярди на захист замість
40:46 розвитку. Є скритикує Польщу за жорстке поводження з біженцями. жорстке поводження з ними і підриває саму країну. Всередині йдуть дискусії, що можемо ми так ставитися до дітей, біженців, в яких по суті провокує Білорусь на перетин кордону. Але альтернативу ніхто не пропонує. Ні ЄС, ніхто. Результат: Польща ізолюється від союзників. Загалом гібридна війна досягає своєї мети. Польща опинилась в класичній пасці середньої держави. Достатньо велика, щоб привертати увагу великих гравців, але недостатньо потужна, щоб диктувати їм умови. важлива для європейської безпеки, тому що з нею рахуються, але проблемна у відносинах, тому її намагаються контролювати. Всі великі держави потребують Польщі для реалізації своїх планів. Німеччина як дешевий виробничий майданчик. Америка як форпост проти Московії, ЄС як реципієнта
41:33 фондів і об'єкт експериментів з інтеграцією. Але ніхто не готовий повністю задовільнити їх у політичні амбіції. Тепер зрозуміло, чому зовнішня політика стає головною темою внутрішньої боротьби. Піс використовує антинімецьку риторику для мобілізації електорату. Платформа звинувачує ПІСУ у погіршенні відносин з ЄС. Конфедерація обіцяє вийти з німецько-французького проєкту. Лівиця критикує американські військові бази. Кожна партія пропонує свою геополітичну ідентичність. Зовнішні обмеження перетворюються на внутрішні розколи. Але жоден політик не може змінити фундаментальних обмежень. Економічна залежність від Німеччини - це факт. Безпекова військова залежить від США - це необхідність. Фінансова залежить від ЄС - це реальність. Можливості ворогів на кордонах - це данність. Популісти обіцяють відновити суверенітет, але на практиці змушені підкорятися тим самим
42:20 законом. Політика сильніше за передвиборчі обіцянки. І виходить замкну коло. Зовнішні обмеження породжують внутрішній популізм. Популізм погіршує зовнішні відносини. Погіршення відносин посилює обмеження. Обмеження породжують новий популізм. Кожен цикл робить систему менш стабільною. Польща застрягла не тільки у внутрішніх суперечностях, а й у геополітичних. Для нас, українців, важливо зрозуміти зміни в польській риториці. Польські політики все ріше згадують про братерство і спільну історію. Натомість з'являється інший підхід. Україна як буферна територія. Логіка проста. Сильна незалежна Україна тримає московські сили за 1000 км від польського кордону. Слабка і окупована Україна означає московську присутність під Луцьком. Для польської безпеки вибір очевидний. Підтримувати українську незалежність, але мотивація змінилася з емоційною на
43:06 практичну. Такий підхід має інтелектуальне підгрунття в польській думці. Єже Гендройс, видавець паризької культури. у 1970-х розробив концепцію B. Україна, Литва, Білорусь, як геополітичний простір, що визначає характер Московії. Його теза: без України Московія перестає бути імперією, а от з Україною окупованою чи підкореною автоматично стає імперією. Дройц пропонував підтримувати незалежність східніх сусідів не з сантиментів, а з розуміння того, що їхня незалежність гарантує польську безпеку. Його концепція передбачала відмову від історичних претензій заради геополітичних переваг. Сьогодні ідея гідройця втілюється в умовах реальної московської агресії. Важливо пам'ятати масштаб польських досягнень за останнє десятиліття. За 35 років ВВП зріс у 12
43:53 разів. Польща стала п'ятою економікою є за кількістю населення, першою посткомуністичною країною, що відновила рівень ВВП 1989 року. І ми говоримо, що це реальна була економіка, а не та роздуто написана, яка була там в советських учебниках, стала єдиною країною ЄС без рецесії під час кризи 2008го. На референдумі 2003 року 77% поляку підтримали вступ до ЄС. Рівень життя у Польщі сьогодні порівняний з відним чи Стокгольмом. Це конкретні зміни, що вплинули на життя 38 млн людей. Польське економічне диво не міф, а документований факт. Але польський досвід демонструє важливу закономірність. Успіхи не зберігаються автоматично. Їх треба постійно відстоювати. Подивіться на зміну у настрої. У 2004 поляки з ентузіазмом вступали до ЄС. У 15-му обирають партію,
44:40 що критикує європейську інтеграцію. У 23-му повертають проєвропейські сили, але вже без колишнього ентузіазму. Демократичні інститути потребують постійної підтримки суспільства. Економічний розвиток вимагає безперервних реформ і адаптації. Геополітична стабільність залежить від щоденної дипломатичної роботи. Кожне покоління має заново обирати свій політичний і економічний устрій, а також і шукати сенси в тому, що мають в тому ж Європейському Союзі. Польська криза - частина глобального явища. Традиційні політичні еліти втрачають зв'язок з суспільством у всіх західних країнах. Популістичні рухи пропонують спрощені рішення від Варшави до Вашингтона. Соціальні мережі руйнують традиційний політичний дискурс скрізь. Здовищні актори використовують внутрішні розколи
45:27 від Франції до Бразилії. Молодь втрачає довіру до демократичних інститутів у більшості розвинених країн. Польща діагностує проблеми епохи, а не демонструє унікальну патологію. Водночас польський досвід показує можливості демократичного опору. Країна пережила політичну кризу і суспільну поляризацію. Частково втратила довіру міжнародних партнерів через конфлікти з ЄС, але зберегла основи демократії, ринкової економіки. не втратили членство в ЄС і НАТО попри напруження, не перетворились на авторитарний режим, як Угорщина не стала залежною від Москові, як Білорусь змогла провести чергові демократичні вибори в 23му-25-х роках. Хоча кожні вибори проносять нові сюрпризи можуть змінити курс країни. Демократія працює, але її результати непередбачувані і сталості, звісно, не передбачаються. Польський досвід показує небезпечну
46:13 закономірність, успіх породжує самовдоволення. Самовдоволення веде до застою, а застій до популізму. Люди звикають до зростання і вимагають більшого. Політики звикають до влади і втрачають зв'язок з реальністю. Суспільство звикає до стабільності, готово експериментувати з радикалами. Польща увійшла в цикл і тепер не може з нього вирватися. Перемога Нородського черговий квиток тієї самої спіралі. А нам лише хочеться побажати полякам побороти внутрішнє протиріччя. знайти себе в цих реаліях, які є, стати на голову вище і навіть попробувати бути все ж таки взірцем для своїх сусідів, а не навпаки. Всім всього найкращого. До побачення. Yeah.
