0:00 Знаєте, яке питання мені ставлять найчастіше: на яких ви заспокійливих і чи вживаєте ви антидепресанти? Так, друзі, я вживаю антидепресанти. А тепер поговоримо про те, чи дійсно вони впливають на мій спокій, чому я їх вживаю, чи мігаут і чи треба панікувати. О Боже, о Боже, всі натиса. В 38 років я дізналася, що в мене генералізований тривожний розвиток з самого дитинства, з ось такого, ось такого, ось такого. Я все життя цим жила. Чому я про це дізналася лише в 38 років? Тому що коли ти з чимось живеш все життя, ти навіть не розумієш, що інші роблять не так. Е, це не щось помітне ззовні. Це мій внутрішній стан. Я навіть
0:47 не здогадувалася, що люди живуть по-іншому. Якщо описати це відчуття, ця фонова тривога, яка є зі мною завжди, е, це, знаєте, як ніби ви пили два дні поспіль, так дуже-дуже жорстко міксували усілякі напої і от у вас відходняки, коли ви не спали дві доби і тепер у вас серце вистрибує з груди, е, вас нудить, крутить, живіть, вам погано. Ось в такому стані я жила все своє життя. І, чесно, я думала, що це окей. Скоріше за все, я не вживаю алкоголь саме з цих причин. Мені вистачає відходняків по життю, щоб ще і вживати алкоголь. Іди до мене. Тож чи була я неспокійна до того, як
1:32 почала вживати антидепресанти? Була. Я навчилася працювати з цією тривогою. Я навчилася нею керувати. Я дуже добре знаю, синочок в мене тут мікрофон. Зайчик, можеш йоготи? Добре. Ось тут мікрофон. Добре. Я навчилася пригнічувати її. Ну, наприклад, якщо в мене публічний виступ чи я на інтерв'ю, що роблять тривожники? Крутять волосся, хитають ногою, перебирають пальцями. Я дуже добре вмію тримати своє тіло. Це не означає, що я навчилася працювати з тривогою. Я навчилася її засовувати дуже-дуже глибоко і не дозволяти їй проявлятися, але вона в мені жила. Це я зрозуміла лише зараз. Як я взагалі зрозуміла, що зі мною щось не те? Коли
2:19 з'явився Марсель? У Марсель Ордух - це розлад дефіциту уваги гіперактивності. Він буває переважно гіперактивний, переважно неуважний і змішаний. Марселя змішаний. Змішаний так, що там 100% одного, 100% другого. Мені з ним дуже-дуже легко. Е, я його розумію, розумію його вчинки, розумію його поведінку, ту, яка для всіх є неадекватною. Кожного разу, коли мені розповідає лікар-психіатри, що це прояв дугу, якась абсолютно нетипова поведінка, е, то я трошки шокуюся, що я і є така, я така була в дитинстві, я себе такою пам'ятаю. Тому саме тому мені з Марселем так легко. В якийсь момент я навіть почала думати, що в мене рду. І власне з цим я пішла до психіатра, тому
3:05 що я людина, яка все забуває, повірте. І саме тому в ми є менеджер, тому щоби я просто забувала про вихід реклами. Я і так забуваю про вихід реклами. Він мені нагадує: "Я все одно забуваю". Я забуваю прості речі. Я забуваю імена людей. На презентаціях книжки до мене підходить людина, яку я знаю. Я питаю: "Як її звати, щоб підписати її книжку?" Я забуваю про свої плани, навіть якщо я записала їх в свій телефон. Все це проходить повз мене. Дуже забудьковата, дуже розсіяна. І, е, не можу сказати, що прям гіперактивна, але в мені дуже багато енергії, тому я реалізую паралельно 155 проєктів і нача і займаюся всіма справами одночасно. Але коли я прийшла до психіатра, ми скла
3:54 склали тести і виявили, що в мене немає рдух. Син, синочко, ну не заважай. Добре, сиди тут. Ми дівчаткам розповідаємо, що тривога - це нормально і боротися з нею нормально. Добре. Ось так. Коротше кажучи, виявилося, що тривожність, вона дуже схожа за своїми проявами на рдух, на ось цю неуважність і гіперактивність. Е, у мене однозначно встановлений генералізований тривожний розлад. І я почала вживати антидепресанти. Чому я почала їх вживати? Бо я ж маю купу різних методів, технік. Власне тому в моєму житті є духовність. Я без медитації не могла вивести цей
4:40 день. Я прокидалася мокра в поту. В мене серце просто вистрибувало з груди. І це був мій нормальний стан. І мені задля того, щоб розпочати день, треба було помедитувати. Я заспокоювала свою свідомість, починала день. Так само, щоб заснути. Ти мене закладено таке неситься. Так само, щоб заснути, е, мені треба було помедитувати. Я дуже часто їжджу в ретрити, тому що ця тривога накопичулась. Зараз розумію. А тоді я просто відчувала гостру потребу. Боже, зараз буду зносити камеру і все. Але я продовжу, бо це моє життя. Марсельчик, синок, давай поїхали. Він зараз валізу вивезе. Проїжджаємо, проїжджаєм, проїжджаємо. Я продовжую. А трошки збив мене. Нічого не зупинилося на антидепресанта.
5:29 Так от, у мене є купа технік. Але коли в нашій сім'ї з'явилася Ангеліна, цілий рік я намагалася відтягнути момент, коли ми вживаємо ліки від психіатра і долати все якимись там харчовими добавками, біодобавками, терапією і так далі. В якийсь момент просто ми з консіліум лікарів дійшли до того, що у Ангеліни дуже і дуже висока тривожність, яка заважає їй жити, е, приймати нову інформацію. Вона була настільки висока, що перші два місяці Ангеліна не могла запам'ятати, як мене звати і хто я така. Приїжджай. Через рік я зрозуміла, що я заважаю Ангеліні розвиватися цим своїм небажанням давати їй психотропні
6:15 речовини. Чому я не хотіла давати? Тому що, ну, ви розумієте, я їжджу в моніторинги, я постійно фіксую, як дітям неконтрольовано дають психотропи, як вони впливають на дітей. І в мене це така тригерна точка. Але я дуже довіряю Марсельчик, нашому психіатру. Тож ми почали з Ангеліною терапію і я побачила, що вона прям одразу стала набагато спокійніше. Синочко, синок, сідай поруч, не заважай. Ну, дівчатка не будуть чути маму. Ти розумієш це? Ти розумієш. І коли мені психіатр сказала, що я можу вживати ті самі ліки, що Ангеліна, я зрозуміла, що я, як мама, зобов'язана почати це робити, щоб зрозуміти, які процеси відбуваються в організмі моєї дитини.
7:00 Нічого не діє. Серйозно. Ми йому вже теж виписували ліки. Нічого його не заспокоюємо, крім балі. Так. От я пісок. Ану іди пошукай. Може там якась цукерка є. Да іди пошукай. Іди пошукай цукерку. Ні, мама не знайде цукерки. Мама не дозволяє цукерки. Ее. Я почала пити антидепресант. Приберу тут по фона, щоб вона не заважало піце. І відчула, що життя змінилося. Відчула не одразу. Спочатку я навпаки телефонувала лікарю і кажу: "Дивіться, ніяких змін немає". Я була завжди спокійна, я була така типу сконцентрована, уважна, відповідальна. Все це в мені є. Я любила, приймала дітей. У мене дуже багато задач. Я з ними справляюся. Ну, інколи плачу, страждаю, їжу в ретрити, але все зі мною
7:46 окей. А одного разу ми поїхали у відрядження, я, чоловік і наші дівчата, ми взяли їх з собою. Я забула ліки і на ранок я прокинулася з відчуттям, що життя лайно собаче, чесно. Ось так я відчувала. Я зрозуміла, що я так жила 38 років, допоки не почала пити антидепресанта. Я одразу пішла в аптеку, на мій рецепт, купила все. М. Що роблять антидепресанти? Вони не роблять мене спокійнішою. Ой, Боже. Тільки для запису цього відео на Skittles. Давай дві штучки. Добре. Дві. Іди пошукай якісь інші цукерки. Добре. Іди на це віднеси на місце і пошукай
8:33 інші. Добре. Знайди якісь корисні цукерки. Добре. Переходимо до справи. Вони не роблять мене спокійнішою. Вони не роблять мене щасливішою. Вони прибирають ось цей стан умовного бадуна від тривоги. Стан, коли, е, серце вистрибує з груди, коли пітніють долоні, коли ти настільки твій мозок сфокусований на тривозі, що ти не можеш думати про якісь базові прості речі. Ти не можеш запам'ятати, що тобі треба зробити, який в тебе план на день. Нічого не можеш запам'ятати. І ось це антидепресант прибрав. Від цього я не стала якась в дзені, я така була. до нього. Ну, в плані в дзені я не називаю в Дзені, а той стан, який ви считуєте з мене і питаєте, як я така
9:19 спокійна. Це практики, це духовні практики, це робота над собою, це е-е вміння керувати своїм тілом і своїми реакціями. Я завжди вмію зупинитися, може не завжди, не буду так казати, але найчастіше перед тим, як вибухнути, я вмію зупинитися і видихнути. До багатьох речей я реально ставлюся набагато легше, бо мій мозок на 90% аналізував цю тривогу. Тепер у мене з'явилася дуже Аце знаєте що? Розсипався, стіклося. А тепер у мене є час на терапію. Я вивільнила цю енергію задля того, щоб всі мої духовні практики, всі мої ретрити, все, що я роблю, задля того, щоб гамувати тривогу і щоби нарешті почати з нею працювати. Я не хочу
10:10 глушити її далі. Я відчула, що це сила, потужна сила всередині мене. Це якась енергія, яка прокидається, щоб мене захистити. Вона виникла ще в глибокому, глибокому дитинстві. Чого розповідати не буду, це моє дуже особисте. І подій там було декілька, але вона жила зі мною все моє життя. Вона мене захищала. Тривога взагалі - це те, що вас захищає. І для чого взагалі я записую це відео? Щоб пояснити вам, що ваші стани тривожні - це окей. Інколи людина, яка в депресії і яка в тривозі, може мати вигляд дуже врівноваженою, спокійною і щасливою. Щасливою. Абсолютно всі, хто на мене подивився б, сказав би, що я в дзені, щаслива, в ресурсі, е, у мене все супер, а я дико, дико страждала від тривоги. І
10:59 я, людина, яка страждає від тривоги чи від депресії, може навіть сама не розуміти, що з нею щось не так. Не бійтеся звертатися по допомогу. Не бійтеся антидепресантів. Вони не викликають залежність, вони не міняють вашу свідомість. Це не є ЛСД, MDMA чи там маріхуана, нічого не відбувається. Просто прибирається ось цей зайвий. Як ви п'єте, наприклад, пігулку від болю і ви менше відчуваєте біль і можете фокусуватися на, не знаю, на своїх задачах. Так само ви менше відчуваєте цю тривогу. І ви не тривожитеся через тривогу. Я тривожуся і далі через якусь адекватну тривогу. Наприклад, вночі обстріл. Я дуже тривожуся. І, напевно, навіть більше, ніж раніше, тому що раніше тривоги було так багато, що коли починалася тривога, я заспокоювалася, бо я знаходила зовнішній зовнішню причину
11:50 для своєї тривоги. І мені ставало легше. Фух, у мене тепер є реальна причина це відчувати. То тепер такого немає. Тепер, коли починається вночі тривога, мені стає дуже зле. Я тривожуся, я нервуюся, переживаю за дітей, ми починаємо всі переміщатися в укриття, і я не можу спокійно спати біля вікна. А раніше могла. Ви, напевно, бачили всі ці мемжики, типу тривожні, коли починається апокаліпсис. Це дійсно так і є. Не бійтеся антидепресантів, якщо вам їх лікар на назначає. Не бійтеся шукати свого лікаря. Е, вони дійсно приймаються довго. Я вже півроку на них, ще півроку мені треба бути. Паралельно я в терапії задля того, щоб що робиться взагалі за цей час моє тіло має вивчити і психіка механізми роботи з тривогою відрізняти фоново від реальної і працювати із цим,
12:39 щоб потім, коли я почну сходити з антидепресантів, я могла застосувати цей механізм, по-перше, відстежити. Так, це тривога понова, зайва, а це конкретно. Ну, тобто, якщо ваша дитина, е, не знаю, загубилася в торгівельному центрі, ваша тривога абсолютно обґрунтована. І, повірте, антидепресанти не пригнічують її. Ви не будете сидіти спокійні в торгівельному центрі, та що там нема дитини, клас. Ні, антидепресанти це не про це. Це про те, що прибрати те, що в вас не має бути. Трошки приглушити. І я, чесно, це буде дивно звучати, максимально проти того, щоб її просто приглушувати. Я її приглушила задля того, щоб зрозуміти, хто я є, які в мені реально емоції, що я відчуваю. Я не стала більш терплячою до дітей. Я не стала їх більше любити. Нічого цього не з'явилося в моєму житті. Я і так достатньо була терпляча. Достатньо їх
13:27 любили. Я нарешті прокидаюся, як нормально людина з відчуттям клас. Попереду новий день. Я ненавиджу це життя. Не ненавиджу це життя. Я не боюся його. Я нарешті щаслива, що я можу відчувати його якість, жити на повну, генерувати ідеї, реалізовувати їх і не витрачати енергію на зай. І за цей час я опановую механізми, які допоможуть мені. Де він їх знаходить? Я не знаю, чесно. Цукерочку знайшов. Іди спробуй відкрити. Іди. Я не дозволяю відкривати цукерки. Іди спробуй відкрити. Спробуй відкрити. Спробуй. Давай. Я знаю, що ти не можеш. Я не відкрию. Це доросла цукерка. Діткам таке не можна. Тож, дівчата, це відео я записую з
14:13 Марселем, бо він останні півтора місяці зі мною. Я вирішила не відкладати запис відео, бо це і є моє життя. Я працюю з ним, я відпочиваю з ним, я люблю його, це мій син. І це та дитина, яка насправді підштовхнула мене до того, щоб попрацювати зі своєю тривогою. Тому я наважилася це сказати, щоб більше мене не питали, що я вживаю, і пояснити вам, який насправді ефект має антидепресант на моє тіло. Ніякого такого, який міняв би мене. Тільки допомагає мені краще працювати в терапії. Ми робимо перерви на те, щоб прибрати Skittles і потім я буду записувати наступне відео. Діліться своїми
15:00 історіями, своїми думками про антидепресанти. Чи боїтеся ви їх? Які у вас є побоювання? Можливо, поговоримо про це більше. Можливо я навіть запрошу на якийсь міні-ефір психіатра чи психотерапевта, з яким будемо говорити про ризики, плюси і мінуси вживання антидепресантів. Вони не всім потрібні. Це безумовно. Все. Цілую. Боже, це найдовше відео на моєму каналі.
